День незалежності України

 23 серпня - День Українського Прапора

24 серпня - 30 річниця Незалежності України

      Міцній Україна, процвітай! Нехай щасливим буде твій народ, незалежна – ти! Гордою ходою завжди йди вперед! 

24 серпня   День незалежності – державне свято на честь ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України.

  24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності.  Відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть.  Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.

 Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним завершенням українського державотворення. Тож, відзначаючи 30-ту річницю ухвалення Акта проголошення незалежності України, слід вшанувати всі попередні етапи – Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, козацьку державу, українську державність початку ХХ століття. Від них сучасна Україна увібрала у себе традиції державництва.

У країні почалися демократичні перетворення, 1992 року законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.

      Синьо-жовті кольори Державного Прапора України  відбивають наші національні традиції, ідентифікують нашу територію протягом історичного періоду. Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської “весни народів” (1848 рік), супроводжувало національно-визвольну боротьбу українців за власну державність.      Протягом  ХХ століття синьо-жовтий прапор пройшов шлях народного визнання й юридичного оформлення. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу країни, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом.

    Синьо-жовтий прапор є символом нашої країни, втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.

Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року.

22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.

Верховна влада належала гетьману, котрий усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.

Від грудня 1918 року на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).

22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття.

   Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності,

      30 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та відстоювати свободу, захищати власний суверенітет і територіальну цілісність.

ТОП-10 БОРЦІВ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

Видатні особистості, які творили державну мрію мільйонів

1. В'ячеслав Чорновіл (1937-1999)

Український політик, публіцист, діяч руху опору, політичний в'язень СРСР, голова Народного Руху України, Герой України (2000, посмертно). Був одним з ініціаторів проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Засновник національно-визвольного руху шістдесятників та дисидентів в УРСР та ініціатор створення Української гельсінської спілки. Відбув кілька термінів ув'язнення за "антирадянську пропаґанду" (1967-1969, 1972-1979, 1980-1988) - загалом 17 років. У 1990-92 рр. - голова Львівської обласної ради. Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р (посів 2 місце з 23,27% голосів). Депутат Верховної Ради України I-III скликань.
Цікавий факт. В 1988 року разом з соратником Михайлом Горинем дав інтерв'ю закордонній журналістці Марті Коломієць, після чого проти нього була розгорнута кампанія за видворення їх з СРСР. Однак дисиденти звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна.

2. Роман Шухевич (1907-1950)

Український політичний, військовий і державний діяч. З 1943 по 1950 очолював провід ОУНР на українських землях. В той же період – головний командир Української повстанської армії. Герой України (2006, посмертно).

Цікавий факт. Після звільнення з ув"язнення у польському концтаборі в 1937 році Роман Шухевич, незважаючи на дві вищі освіти, не міг влаштуватися на роботу. Тому майбутній командир УПА вирішив створити власний бізнес і заснував фірму "Фама" - першу українську рекламну компанію в Галичині. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Працівниками "Фами" були переважно члени ОУН, в тому числі колишні політв'язні, яким також важко було влаштуватися на роботу. Завдяки грамотному управлінню компанія швидко розрослась і забезпечила власнику чималий прибуток.

3. Андрей Шептицький (1865-1944)

Граф, митрополит Галицький, архиєпископ Львівський, єпископ Кам"янець-Подільський, Предстоятель Української греко-католицької церкви, громадський діяч, меценат. Заснував Український Національний Музей (1905 р.), відстоював утворення українського університету у Львові, підтримував приватні народні школи ім. Б. Грінченка, князя Данила, єдину міську українську школу ім. М. Шашкевича, товариства "Просвіта", "Рідна Школа", Наукове Товариство ім. Шевченка, читальні, школи для ремісничої і гімназійної молоді, організації "Пласт", "Луг", "Сокіл-Батько", "Українська Молодь Христові", сприяв видавництву журналів для молоді "Наш Приятель", "Поступ", "Українське Юнацтво". Відкрив Народну Лічницю (1903 р.), Порадню для матерів, дитячі садочки, сиротинці. Допомагав формувати економічні установи (Іпотечний банк, товариство взаємного страхування "Дністер", та ін.).

Цікавий факт. Різко виступив проти штучного голоду в Україні 1932–1933 рр. (Пастирське послання "Україна в передсмертних судорогах") та нищення польським урядом православних церков. Засуджуючи переслідування євреїв, звертався у 1941-42 рр. з протестом до керівника СС Генріха Гіммлера проти нищення єврейського населення у Галичині. Велика кількість євреїв переховувалася у монастирях та митрополичій резиденції у Львові.

4. Степан Бандера(1909-1959)

Політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття. Після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. У відповідь німецьке окупаційне командування дало наказ арештувати Степана Бандеру і він відбував ув"язнення до грудня 1944 року. Після звільнення відмовився співпрацювати з фашистами і керує рухом опору радянським окупантам.

Цікавий факт. Бандера очолив відділ пропаганди ОУН у 22 роки, в 23 – став заступником Крайового Провідника, а в 24 – очолив Провід

 5. Ліна Костенко (нар.1930)

Письменниця-шістдесятниця. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. У радянські часи брала участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), роману у віршах "Маруся Чурай" (1979, Шевченківська премія 1987), поеми "Берестечко" (1999, 2010). У 2010 році опублікувала перший прозовий роман "Записки українського самашедшого". Цікавий факт. Ліна Костенко відмовилась від звання Героя України, відзначивши: "Політичної біжутерії не ношу!"

6. Михайло Грушевський (1866-1934)

Історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць, серед них – "Історія України-Руси". В листопаді 1917 Центральна Рада під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Також з ініціативи Грушевського гербом УНР був затверджений тризуб. Під його керівництвом розроблялася Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квітня 1918 року).

Цікавий факт. Попри поширену думку про те, що Михайло Шрушевський був першим президентом України, це не так. Найвища державна посада, яку займав авторитетний історик - голова Української Центральної Ради. Це підтверджує і прийнята нею Конституція УНР, де немає жодної згадки про посаду президента. Найвищим органом влади, відповідно до цього документу, мали стати Всенародні Збори, і Грушевський мав стати їх головою, однак завадив арешт і гетьманський переворот.

7. Дмитро Донцов (1883-1973)

Літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. Активний учасник Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914, а пізніше голова організації. У 1918 році займав посаду директора Української Телеграфічної Агенції (УТА) в уряді гетьмана Павла Скоропадського (Бюро преси при міністерстві внутрішніх справ). Один з засновників Партії хліборобів-демократів. У 1926 році видав основну свою працю "Націоналізм".

Цікавий факт. Популярність Дмитра Донцова в українському націоналістичному русі була настільки великою, що в ОУН розглядалася думка про те, щоб надати йому повноваження президента України в уряді Ярослава Стецька, який проголосив Українську незалежність у Львові 30 червня 1941 року. Це підтверджує документ німецької служби безпеки за №12 від 4 липня 1941 року.

8. Симон Петлюра (1879-1926)

Український державний та військовий діяч, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УНР, Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. відбив у більшовиків Київ. У 1920 році підписав Варшавський договір, за яким Польща визнавала незалежність УНР з українсько-польським кордоном по річці Збруч.

Цікавий факт. Симон Петлюра, будучи не тільки державним діячом, але  також літератором і журналістом, ніколи не писав про своє життя - ні спогадів, ні записок. Його особисте життя досі залишається таємницею

9. Василь Стус (1938-1985)

Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Герой України (2005, посмертно). У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" в Києві разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом і Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і киян засудити арешти української інтелігенції. Після цієї акції його відрахували з аспірантури. За виступи на захист збереження й розвитку української культури Василь Стус був репресований, а його творчість заборонена. Загалом перебував в ув"язненні 13 років. Загинув у камері одиночці за нез"ясованих обставин.

Цікавий факт - Адвокатом на другому судовому процесі Василю Стусу було призначено Віктора Медведчука – екс-голову адміністрації президента, кума Володимира Путіна та лідера проросійської організації "Український вибір".  

10. Сергій Єфремов (1876-1939)

Громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук, віце-президент ВУАН, публіцист, один із творців вітчизняної журналістики. Наприкінці 1904 року разом із Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію. В 1917 обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення в тому ж році Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. Автор монографічних нарисів про видатних українських письменників "Марко Вовчок" (1907), "Тарас Шевченко" (1914), "Співець боротьби і контрастів" (1913) (у виданні 1926 — "Іван Франко"), "Михайло Коцюбинський" (1922), "Іван Нечуй-Левицький", "Іван Карпенко-Карий" (1924), "Панас Мирний" (1928) та ін.